Архітектура Угорщини
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/02/Budai_var_a_Gellerthegyrol.jpg/400px-Budai_var_a_Gellerthegyrol.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/35/Budapest.Parliament.jpg/400px-Budapest.Parliament.jpg)
Стильові напрямки Архітектури Угорщини формуються з приходом угорських кочових племен 895 року. Протягом своєї історії Угорщина не раз, і досить суттєво, змінювала межі своєї території. У часи найбільшого розширення в ХІІ — XV століттях вона включала території сучасних Словаччини, Закарпатської України, Трансильванії та Хорватії з виходом до Адріатики. З огляду на це, деякі пам'ятки угорської архітектури можуть розглядатися в контексті розвитку архітектури інших країн.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c6/Esztergom.var_deli_resze.jpg/240px-Esztergom.var_deli_resze.jpg)
Угорські кочові племена, які прийшли зі Сходу 895 року, на зламі ІХ—Х століть осіли в долинах річок Дунаю і Тиси, на території колишньої римської провінції Паннонії, створивши тут свою державу. На цих землях вони застали слов'янське, аварське населення, представників племен германців, також державу, що називалася Великою Моравією, всі з деякими набутками у будівництві, а також, що засадничо, архітектурно-містобудівну культуру, засновану на римській спадщині. Проте, навіть коли угорські міста виростали на руїнах римських (Шопрон, Дебрецен), або поблизу них (Буда), вони не відтворювали старої розпланувальної структури. Основні міста Угорщини: Сегед, Пап, Естергом, Секешфегервар, Дебрецен, Печ, Шопрон, Вишеград, Шарошпатак, Буда. Вони мали замки, центральні площі нерегулярного плану з собором і цвинтарем, були оточені зовнішніми оборонними мурами. Першими королівськими столицями були Естергом, Секешфегервар, а від середини ХІІІ століття — Буда.
Близько 1000 року за короля Стефана І (Іштвана) Угорщина прийняла християнство. Кочові угорці на той час не мали містобудівних та архітектурних традицій. Тому в країну запросили Бенедиктинський чернечий орден, який узяв у свої руки не тільки духовно-освітні справи, а й сферу архітектури. Са́ме бенедиктинські будівельні артілі запровадили в Угорщині розвинений тип католицького храму — тринавову базиліку з західним фасадом, фланкованим двома вежами. Крім того, Угорщина як наступниця Великоморавської держави стала спадкоємицею її архітектурних традицій, зокрема в будівництві центричних храмів — ротонд і тетраконхів.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/37/P%C3%A9cs_Cathedral_Roman_art_era_-_Hungary.jpg/240px-P%C3%A9cs_Cathedral_Roman_art_era_-_Hungary.jpg)
Для романської доби характерна праця архітектурних артілей з півночі Італії (з Ломбардії), які збудували дві найзначніші базиліки часів Стефана І (1000—38) — у Секешфегерварі і Печі, з дерев'яними перекриттями (храми не збереглися). Собор у Секешфегерварі був визначений як місце коронації та усипальниця угорських королів, тому мав пишний декор, у тому числі й мозаїки на золотому тлі в інтер'єрі, за візантійськими взірцями. Кафедральний собор у Печі, завершений після 1064 року, мав східний (триапсидний) і західний фасади, франковані парами високих веж.
Собор в Калочі кінця ХІІ століття має французький бенедиктинський план: це тринавова базиліка з трансептом, півкруглим хором, деамбулаторієм, вінцем капел і дуже розвиненим перспективним порталом на головному фасаді.
З початку ХІІІ століття провідну роль в архітектурі починає відігравати Орден цистерціанців, а ломбардський вплив витіснився французьким. Прикладом цього є романська церква цистерціанського монастиря в Белапатфальва 1232 року — тринавова базиліка з трансептиком і прямокутним пресвітерієм, без веж, з перспективним порталом і вікном-трояндою над ним (цистерціанці в своїх храмах уникали веж).
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/71/J%C3%A1kitemplom5v.jpg/240px-J%C3%A1kitemplom5v.jpg)
Найвидатніша збережена дотепер пам'ятка угорської романтики — церква бенедиктинського абатства в Яку поблизу Сомбатхея 1220 року — тринавова базиліка без трансепта, звершена зі сходу трьома півкруглими апсидами, з двома вежами з наметовими дахами на західному фасаді, між якими — дуже розвинений перспективний портал з вімпергом. Фасади прикрашені аркатурними фризами (вплив ломбардської архітектури).
Від 1220-х років великого впливу в Угорщині набув Орден премонстранців. Їм належали церква премонстранського монастиря в Оча першої половини ХІІІ століття та церква 1221—56 років у Жамбеку, що збереглася в руїнах. Вона належить до традиційного в Угорщині типу двовежових базилік, проте має романо-готичні риси (контрфорси на фасадах, стрільчаста форма арок, нервюрні склепіння).
Окрема архітектурно-мистецька школа, заснована на французькій традиції, сформувалася в ХІІ столітті у місті Естергом, яке розвивалося з Х століття як князівська, а з ХІІ-го — як королівська резиденція. Прикладом є портал естергомського собору і королівська капела, що поєднує стрільчастість арок, готичні нервюри, вікно-розу, романську скульптуру та мозаїку.
У сакральній архітектурі застосовувалися й інші види храмів — ротонди, тетраконхи (кладовищенська капела у Папоці ХІІІ ст.), тридільні храми загального типу з навою, вівтарем і вежею по осі західного фасаду (церкви першої половини ХІІІ ст. в Егрегі та в Надьбьоржьоні). Останній тип став канонічним для сільських храмів. Водночас ротонди й тетраконхи вплинули на появу аналогічних храмів у Польщі, Чехії та Україні.
Під впливом південнонімецьких зразків в Угорщині будувалися так звані подвійні капели, як-от у королівському замку в Егері кінця ХІІ століття, де дві капели з вівтарями розташовані одна над одною і поєднані хорами, а також великим отвором у центрі: нижня капела призначалася для челяді, верхня — для короля чи князя.
У ХІІ — ХІІІ століттях активно будуються муровані замки двох типів: житлові башти (в Шарошпатак, ХІІІ ст.; королівський замок в Естергомі 1180 року з тронним залом, «залом Стефана», капелою); замки з донжонами (замок у Вишеграді).
Загалом передмонгольський етап був часом завершення формування і найвищого розквіту угорської архітектури.
Сутичка із Золотою Ордою 1241 року є умовною хронологічною межею між романським і готичним етапами в культурі, тому числі мистецтві й, зокрема, архітектурі на землях Угорщини. У цей час угорські королі підтримували династичні зв'язки з французьким королівським домом, що сприяло французьким впливам в архітектурі. Протягом 1244—47 роках в Угорщині працював знаменитий французький архітектор готичної доби Віллар де Оннекур, після котрого тут лишилися архітектурні проекти й учні.
Від цієї доби збереглося мало значних храмів, що пов'язано з пізнішими турецькими руйнаціями XVI—XVII століть: собор Богородиці в Буді XIV–XV століть, вежа церкви Марії Магдалини в Буді (1274), францисканська церква в Шопроні з залом капітула середини XIV століття (тринавовий зальний храм з видовженим гранчастим пресвітерієм). Натомість збереглося чимало сільських готичних храмів — у Матраверебей (1400; тринавова базиліка з вежею) та однонавова церква XV століття у Ноградшап.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/62/Diosgyori_Var-Miskolc-Hungary-Europe.jpg/240px-Diosgyori_Var-Miskolc-Hungary-Europe.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/ba/Ch%C3%A2teau_de_Tata2.jpg/240px-Ch%C3%A2teau_de_Tata2.jpg)
У добу готики замки набули регулярної форми, наблизившись до типу конвента. Так, замок у Діошдьйор XV століття — з конвентом, чотирма наріжними баштами, оточений зовнішньою смугою мурів і башт. Замок у місті Тата початку XV століття також належав до типу конвента — в його архітектурних формах вбачається сильний італійський вплив. Від середини XIV століття почалася розбудова королівського замку-палацу у Вишеграді.
За часів правління короля Сигізмунда Люксембурга (роки життя — 1368–1437) найбільшого розвитку набула столиця — місто Буда. Тут на горі над Дунаєм збудовано новий королівський палац (від 1412 року), оточений фортечними мурами (збереглися Південний бастіон, Великий барбакан і башта з Великою брамою); такими ж мурами оточили середмістя. Стилістика цієї архітектури була під сильним впливом чеської пізньої готики (король Сигізмунд був родом із Праги). Силует тодішньої Буди формували три висотні домінанти: вежі собору (1470), домініканської церкви (1496) та церкви Магдалини (1274).
Для середньовічної Угорщини характерні муровані двоповерхові житлові будинки з другим поверхом, що нависає над першим завдяки аркатурі на консолях. Вони розташовані довгим фасадом уздовж вулиці. У першому поверсі був проїзд на всю глибину будинку, з нішами для сидіння (такі будинки збереглися з XV ст. у Будапешті й Сопроні).
Завдяки тісним зв'язкам з Італією в угорській готиці досить рано з'явилися риси ренесансу. Проте в XV столітті Угорщина вступає в тривалу боротьбу з турецькою експансією, яка завадила розвиткові країни загалом і архітектури зокрема.
Ренесанс в Угорщині був стилістикою, пов'язаною передусім з королівським двором Матіаша Корвіна. У цій стилістиці майстри, запрошені з Італії, виконували невеличкі споруди — гробниці й табернаклі в храмах.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/26/S%C3%A1rospatak_-_Castle.jpg/240px-S%C3%A1rospatak_-_Castle.jpg)
Загалом же в архітектурі Угорщини цього часу, особливо в церковній, продовжували домінувати форми готики, проте нервюрні склепіння нерідко перетворюються на декорацію, навішену на циліндричне склепіння (загального типу церква Іштвана Баторі в Нірбаторі (1488).
У 1470 році Матіаш Корвін перебудував королівський палац у Буді, створивши ренесансний внутрішній двір з аркадою (не зберігся). Одночасно правитель перебудував замково-палацовий комплекс у Вишеграді, який мав розміри в плані 600×200 м, 350 приміщень і поєднував стилістику готики й ренесансу (зберігся в руїнах).
Провідною і добре збереженою пам'яткою цієї доби є замок і палац Ракоці в Шарошпатак 1534—67 років (майстер Петер Перені) — чотирикутного плану, з наріжними баштами й аркадним внутрішнім двором. Вершиною зрілого ренесансу в угорській архітектурі є капела архієпископа Бакоца в Естергомі (1507) — кубічна, увінчана куполом, з тонким ренесансним декором.
Цей період був не тривалим та лишив по собі мало пам'яток з огляду на історичні реалії: в 1526 році турки перемогли угорську армію в битві під Могачем, а 1541 року — вони захопили столицю Угорщини Буду, й більшу частину країни. Відтак, будівельна діяльність в Угорщині завмерла і тривала лише на територіях Словаччини й Трансільванії. Пам'яткою про ті часи лишилися турецькі лазні «Кіралі», збудовані в Буді (1566—70).
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e0/R%C3%A1ckeve_Savoyai_kast%C3%A9ly.jpg/240px-R%C3%A1ckeve_Savoyai_kast%C3%A9ly.jpg)
Архітектура бароко в Угорщині отримала можливість розвитку тільки від 1686 року, коли після битви під Віднем (12 вересня 1683 року) Османську імперію витіснили з Австрії та Угорщини. Остання увійшла до складу Габсбурзької монархії та її архітектура розвивалася в єдиній стилістиці з іншими землями імперії. Ця стилістика близька до так званого динамічного бароко, яке з Італії поширилось у Центрально-Східній Європі, проте в Угорщині вона представлена у спрощеному, дещо провінційному варіанті.
Того часу тут будують передусім нові храми в цій стилістиці, а також замки, серед яких переважає один тип — прямокутний у плані, з чотирма наріжними вежами (замок Ракоці в Егерварі, перебудований у 1712—13 роках з замку XVI століття). У містах з'являються житлові будинки з бароковим декором на фасадах (будинки у Секешфегерварі, Будапешті). В Угорщині в цей час працюють італійські, австрійські та німецькі майстри, у тому числі й такі знамениті, як Йоган Лукас фон Гільдебрандт, Андреас Меєргофер.
Етапними пам'ятками стилю бароко в Угорщині є:
- палац на руїнах королівського замку в Буді, збудований у 1749—69 роках за проектом знаменитого австрійського архітектора Й.-Б. Фішера фон Ерлаха для розміщення університету-військового штабу, а згодом — королівської резиденції;
- палац принца Євгенія Савойського в Рацкеве 1702 року (роботи знаменитого архітектора Й.-Л. фон Гільдебрандта) — з характерною для бароко центрально-симетричною П-подібною композицією головного корпусу з бічними флігелями й замкнутим курдонером;
- палац Гроссалькович у Гьодьолльо 1744—47 років (архітектор А. Меєргофер) — з дуже пластичною і парадною композицією, в якій центральна частина палацу увінчана масивним куполом;
- двоповерховий палац Петерфі (Крістхауз) в Пешті 1755 року (архітектор А. Меєргофер) зі стилістикою фасадного декору, наближеною до рококо.
Вільною реплікою паризького комплексу інвалідів є будинок інвалідів (ратуша) в Будапешті (1727—35, архітектор Антон Ерхард Мартінеллі).
До найкращих барокових храмів Угорщини належать:
- Університетська церква в Пешті архітектора А. Меєргофера (1722—42) — вільна композиція на тему римської базиліки Іль Джезу;
- зального типу церква міноритів в Егері (1758—73) Матіаша Герля;
- двовежові церкви Св. Стефана у Секешфегерварі (1758—68), св. Ігнація у Дєрі, у Таті та у Тіхані середини XVII століття.
Класицизм в Угорщині не позначився епохальними архітектурними витворами. Са́ме в цей час активно забудовується місто Пешт, яке згодом об'єднається з містом по той бік Дунаю — Будою, утворивши нову метрополію — Будапешт. Класицистичне архітектурне обличчя Будапешта створили три архітектори — М. Поллак (будівля Національного музею), Й. Хільд і М. Зіттербарт.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/06/EsztergomBasilica-South.jpg/240px-EsztergomBasilica-South.jpg)
Найкращим твором останнього є головний корпус Комітату (обласної ради) в Пешті 1841 року, фасад якого вирішено великим коринфським ордером на аркаді. До класицистичної стилістики належить і знаменитий Ланцюговий міст у Будапешті 1839—49 років (автор проекту англієць В. Кларк).
Цікавим класицистичним храмом є реформатська церква в Сільвашвараді (1837—41) архітектора Й. Хільда, що являє собою спрощену репліку римського Пантеону. До цієї ж класицистичної стилістики, щоправда з ремінісценціями бароко, належить двовежевий реформатський храм у Дебрецені 1805—23 років (архітектори Й. Талер і М. Печі).
Та найвизначнішою пам'яткою угорського класицизму є, безперечно, архієпископський собор в Естергомі, збудований у 1802—69 роки (архітектори П. Кюнель і Я. Пак), з величним восьмиколонним портиком коринфського ордера на головному фасаді, могутнім куполом, підбанник якого оперезаний колонадою, та двома дзвіницями обабіч, з'єднаними з основним об'ємом собору монументальними арками.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/57/West_facade_of_Saint_Stephen%27s_Basilica%2C_2006_Budapest%2C_-_Basilica2.jpg/187px-West_facade_of_Saint_Stephen%27s_Basilica%2C_2006_Budapest%2C_-_Basilica2.jpg)
Історизм і еклектика в угорській архітектурі домінували протягом другої половини XIX століття. Це була доба національно-державного відродження угорців, що яскраво проявилося в архітектурі, особливо — у формуванні ансамблів столиці міста Будапешта, який від 1867 року став другою столицею двоєдиної монархії Австро-Угорщини.
Основна риса цієї доби — архітектурне суперництво з Віднем. За прикладом віденського Рингу в Будапешті також було створено систему кільцевих бульварів. У 1896 року в Будапешті відкрито найперший в континентальній Європі метрополітен.
Важливим іміджевим для нації проектом наприкінці XIX — на початку XX ст.ст. стало будівництво королівського палацу на території Будайського замку в Будапешті за проектом архітекторів М. Ібла та А. Гаусмана (1890 — 1904 рр.) в характерній для тодішнього австро-угорського офіціозу неоренесансовій стилістиці, зі збереженням барокового палацу та решток готичних будівель. Центральний ризаліт увінчано високим необароковим куполом, завдяки якому ця будівля на горі стала головною домінантою Будапешта.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/7/70/Andr%C3%A1ssy_%C3%BAt_Budapest_1896.jpg/255px-Andr%C3%A1ssy_%C3%BAt_Budapest_1896.jpg)
Символами Будапешта також стали дві монументальні будівлі: купольна двовежева базиліка Св. Стефана (1848–1905 рр., архітектори Й. Хільд і М. Ібл), вирішена у змішаній ренесансно-бароковій стилістиці; та будинок парламенту на набережній Дунаю (1885–1904 рр., архітектор — І. Штейндл) — у стилістиці, що поєднує форми неоготики, необароко й неовізантійського стилю, з симетричним планом і бездоганно вирішеною функцією.
Крім того, етапними пам'ятками архітектури Угорщини цієї доби, є такі:
- Західний вокзал у Будапешті (1874—77) — з металево-скляним дебаркадером, виконаним за проектом фірми знаменитого французького інженера Г. Ейфеля.
- Церква Матяша (1873 -1896 рр.,арх. Ф. Шулек) - реконструкція у неоготичному стилі.[1]
- Концертний зал (казіно) «Вігадо» в Будапешті (1859—65 рр., архітектор Ф. Фесль) — найбільший витвір угорського романтизму, в якому поєднано стилістику романську, мавританську й візантійську;
- Оперний театр (Будапештська державна опера) в стилістиці «Рінгштрассе»; збудовано в 1873—84 роки за проектом архітектора М. Ібла.
Зразком пізньо-романтичних стилізацій є Рибальський бастіон в Будапешті (1905 архітектор Ф. Шулек) — відверта історична декорація в неороманських формах.
Загалом архітектурний образ Будапешта остаточно сформувався са́ме в цей період.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/11/Museum_of_Applied_Arts_%28Budapest%29.jpg/240px-Museum_of_Applied_Arts_%28Budapest%29.jpg)
Модерн в Угорщині розвивався як місцеве, дещо провінційне відгалуження віденської сецесії. У той самий час архітектори молодшого покоління — Е. Лехнер, Б. Лайта тощо вдалися до пошуків угорського національного стилю в архітектурі.
Основні твори Е. Лехнера: церква св. Ладислава в районі Будапешт-Кебаня (1894–1906), фасади якої обличковано кольоровою майолікою; Музей ужиткового мистецтва (1893—96 рр.), Геологічний інститут (1896—99 рр.), Національний банк (1899–1902), будинок поштової ощадної каси (1901) — всі в Будапешті.
Інші тогочасні яскраві твори архітектури сецесії: театр ім. Я. Арані (1909) та будинок Рожевальді початку XX ст. (архітектор Б. Лайта), будинок банку Османського (1906) — усі в Будапешті, а також чимало прибуткових будинків та особняків там само.
Окремі зразки угорського модерну є й у інших містах — ратуші в Кечкеметі та Кіскуньфеледьгазі, приватні будинки (палаци) й готелі в Сегеді та Мішкольці, будинок Музею Лайоша Кошута в Цегледі тощо.
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Архітектура Угорщини |
|
- ↑ History of the Church. Matthias Church (English та Magyar) . Архів оригіналу за 19 січня 2021.